Від безробітної до патронатного вихователя – робота за покликом серця
Від безробітної до патронатного вихователя – робота за покликом серця
Чужих дітей не буває – вислів, що в період воєнного стану має надважливе значення. У цьому переконана й Бурцева Анжеліка, яка днями стала патронатним вихователем у Новомиргородській громаді.
Анжеліка Миколаївна разом із сім’єю переїхала на Кіровоградщину з м. Краматорськ Донецької області. Разом з чоловіком вона виховує трьох дітей. «Ідея стати патронатним вихователем не покидала мене вже багато років. Я безмежно люблю дітей, маю немалий досвід роботи у дитячому дошкільному закладі. Пережиті враження від побаченого під час активних бойових дій – те, що мотивувало мене стати у цей час корисною для інших. Однак було багато сумнівів, адже це послуга тимчасового утримання дітей, були думки стосовно того, чи зможу я потім пережити розлучення з дітьми, яких прийму у родину», – згадує пані Анжеліка.
Відсутність бажаної роботи на території, де оселилася сім'я переселенців, та семінар, орієнтований на розвиток сімейних форм виховання, який відвідала безробітна у Новомиргородському відділі, стали вирішальними.
Знаючи, що процес дитячого виховання нелегкий, обговоривши все у деталях з чоловіком та власними дітьми, А. Бурцева прийняла рішення все ж таки створити патронатну сім'ю та виховувати діток, які залишилися без батьківського піклування.
Насамперед Анжеліка Миколаївна ознайомилася у медіапросторі з нормативними документами, що регулюють питання створення патронатних сімей, прочитала купу гарних щасливих історій та відгуків. Наступний крок – відвідини Новомиргородського міського центру надання соціальних послуг та місцевої служби у справах дітей, де жінка дізналася більше інформації щодо послуги патронату над дитиною. Результат комунікацій – напрацювання подальших дій.
За проєктом «Родина для кожної дитини: розвиток сімейного патронату» Анжеліка разом зі своїм чоловіком, який буде помічником патронатного вихователя, пройшли навчання. «Навчання було дуже цікавим та змістовним. Найкориснішим було відпрацювання вмінь і навичок патронатних вихователів щодо підтримки й збереження безпечних стосунків дитини з її сім'єю та родичами, формування нових стосунків у новій родині, отримання цікавих кейсів для збереження родинного виховання», – згадує Анжеліка Бурцева.
Після завершення основного курсу сім'ї було видано рекомендацію про можливість надання послуги патронату. «Знаю, роботи чимало. Однак, ми готові створити в нашій родині середовище для гармонійного розвитку діток, які залишилися без батьківського піклування, надати їм можливість отримати любляче сімейне виховання, турботу та необхідну підтримку, поки їх батьки долають складні життєві обставини. Я впевнена, що патронатний вихователь – це робота, яка стане моїм покликанням!», – переконана Анжеліка Миколаївна.
Ця історія є твердженням того, що ми, українці – нація нескорених. Наша сила – в єдності, згуртованості та спільних діях. Тож сподіваємось, що сім'я Бурцевих стане прикладом для інших небайдужих до чужої біди громадян. Спільно подолаємо всі труднощі і дамо кожній дитині шанс на виховання у сімейному оточенні.
